Отображать:
Сортировка:
Формат:

Нечуй-Левицкий Иван Семенович

Нечуй-Левицкий Иван Семенович
Дата рождения
25 ноября 1838
Дата смерти
15 апреля 1918

Левицький Іван Семенович (літературні псевдоніми — І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй тощо) народився в містечку Стеблеві, тепер Корсунь-Шевченківського району на Черкащині в родині священика 25 листопада 1838 р. Перші знання отримав від батька, який навчав грамоті селянських дітей. У 1845р. майбут¬ній письменник розпочав навчання в дядька Є. Трезвинського, вчителя Богуславського духовного училища, а 1847р. вступив до Богуславського духовного училища. По закінченні у 1853 р. Богуславської бурси він вступив до Київської духовної семіна¬рії.

Після духовної семінарії вчителював у Богуславському духовному училищі.

У 1861 р. І. Левицький вступив до Київської духовної академії, закінчивши її дістав призначення на посаду вчителя російської словесності в Полтавській духовній семінарії.

Перша повість «Дві московки» була написана в 1866р. Пись¬менник переїхав до Каліша, де працював учителем гімназії. У 1867 р. він перевівся на педагогічну роботу в Седлець.

За сприяння Пантелеймона Куліша у львівському журналі «Правда» у 1868 р. під ім'ям Іван Нечуй були надруковані повісті «Дві московки», «Причепа», оповідання «Рибалка Панас Круть».

Наступного року вийшло оповідання «Рибалка Панас Круть». І. Левицький подорожував Швейцарією, а 1873 р. переїхав на педагогічну роботу до Кишинева.

У 1874 р. у Києві видано збірку творів, куди увійшли роман «Хмари», оповідання «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі», «Запорожці».

У 1876р. написані повісті «Микола Джеря», «Бурлачка», 1878р. — повість «Кайдашева сім'я».

1880р. І. Левицький відвідав могилу Т. Шевченка, написав про нього нарис. Наступного року була створена повість «Старосвітські батюшки та матушки». У 1884 р. письменник виїхав на лікування в Карпати, написав оповідання «Чортяча спокуса». У зв'язку з постійним наглядом поліції І. Левицький змушений залишити педагогічну діяльність і переїхати в 1885р. до Києва.

Протягом 1886—1893 pp. ним створені повість «Пропащі» легенда «Скривджені й нескривджені», повість «Над Чорним мо¬рем», оповідання «Афонський пройдисвіт», нарис «Українські гумористи і штукарі», повість «Навіжена», оповідання «Вітро¬гон», повість «Поміж ворогами».

Історичний роман «Князь Єремія Вишневецький» (вперше надрукований у Харкові 1932 р.) був написаний у 1896—1897 рр., водночас були надруковані повість «Не той став», оповідання «Старі гультяї».

У 1903р. створені повісті «Неоднаковими стежками», «На гастролях в Микитянах», оповідання «Гастролі», 1906р. — на¬писані стаття «Українська поезія», оповідання «Київські проха¬чі», нарис «На Дніпрі» та інші. У 1908р. —оповідання «Біда бабі Парасці Гришисі», «Біда бабі Палажці Солов'їсі» (надруковані 1909 р.).

Протягом 1910—1914 pp.. І. Левицьким створені оповідання «Вольне кохання», «Телеграма до Ірицька Бинди», нариси «Сільська старшина бенкетує», «Апокаліпсична картина в Києві», «Мар'я¬на Погребнячка й Бейліс», «Уривки з моїх мемуарів і згадок».

Письменник помер 15 квітня 1918р. у Києві, похований на Байковому кладовищі.

У Стеблеві 1960 р. відкрито літературно-меморіальний музей письменника.

І хоча творча спадщина І. Нечуя-Левицького нараховує не один том, візитною карткою письменника стала повість «Кайда¬шева сім'я», вперше надрукована 1879 року в десяти номерах львівського журналу «Правда». У тому ж році повість вийшла у Львові окремою книжкою. Автор двічі звертався до царської цензури, але дозволу надрукувати твір у Росії не одержав. Лише 1886 року було дозволено надрукувати «Кайдашеву сім'ю» з де¬якими змінами. Цензурі не сподобались початок і кінцівка твору, адже в першій редакції повість розпочиналася не нейтральним описом красот природи, а прозорим порівнянням славного ко¬зацького минулого України з сучасною авторові дійсністю: «Вся Канівщина од самого берега Дніпра вкрита крутими горами, але ніде нема таких крутих та густих гір, як на полуденній стороні Канівщини, де річка Рось наближається до Дніпра, де вона прорізує гори... Глянеш з корсунських гір, славних битвами Богдана Хмель¬ницького, і по обидва боки Росі земля ніби схопилась пухирями та бульками, ніби вона кипіла, клекотіла і тільки що простигла...

Скрізь понад Россю стоять круті пари, як висока покрівля хат... На тих горах скрізь стримлять козацькі могили, куди тільки ки¬неш оком. Ввесь край ніби якесь здорове кладовище, де похова¬ний цілий народ, де під безяічними могилами похована українська воля. Вся країна без лісу, гола, спустошена». Такі думки, зрозу¬міло, не могли сподобатись цензурі.

Друга редакція завершується тим, що груша всохла і між сім'ями настав лад. А в першій редакції груша продовжувала роз¬ростатись, провокуючи все нові й нові сутички між Кайдашами. Нещадному винищенню підлягли ті місця твору, в яких пиєьмен: ник висміював ченців, попів і церкву. Отже, внаслідок компромі¬су з цензурою з тексту було вилучено 25 уривків.

За жанром «Кайдашева сім'я» — це соціально-побутова са¬тирично-гумористична повість, в якій змальовується життя укра¬їнського села в перші десятиріччя після скасування кріпацтва. Повість вийшла майже через два десятиріччя після реформи 1861 року й висвітлювала злободенні для того часу проблеми: злиденне життя селян, непомірні податки, руйнування патріархального устрою села, темноту й забитість селян, яких внаслідок їхньої не¬освіченості й недосвідченості в громадських справах було легко обдурити, підкупити й роз'єднати, як це сталося в історії з жидом Берком. Важливою проблемою було і пияцтво селян, відсутність культурного, духовного дозвілля. Разом з тим І. Нечуй-Левицький звернувся у своїй повісті і до питань одвічних: добра й зла, кохан¬ня, сімейних стосунків, взаємин батьків і дітей, проблеми люд¬ської гідності та свободи, віри в Бога, моралі та авторитету в гро¬маді. Слід також додати, що реалістичності твору додає той факт, що окремі персонажі твору мали прототипів. Наприклад, прото¬типами Кайдашів була сім'я Мазурів із села Семигори, яка була відома на весь повіт постійними сварками, бійками і колотнечами, мали Мазурі й реальних багатих сватів — Довбушів.

Вперше з Кайдашами ми зустрічаємось за роботою: Омелько майструє в повітці, а сини Лаврін і Карпо на току поправляють місця для стіжків, стара Кайдашиха порається в хаті. Тобто перед нами звичайна селянська родина. Ситуація починає загострюва¬тись після того, як Карпо одружується з Мотрею. Бо Кайдашиха сподівається, що з приходом у дім невістки може вже й відпочити на старість, але запальна («серце з перцем») Мотря не збираєть¬ся ставати наймичкою. До того ж поява молодої сім'ї викликала суперечки між батьками й дітьми за власність, розбудила егоїс¬тичні інстинкти та пристрасті героїв. Звідси й розпочинаються конфлікти між Кайдашихою та Мотрею, поступово до «воєнних дій» втягуються чоловіки: Кайдаш і Карпо, а після одруження Лавріна з Малашкою конфлікт стає нескінченним.

Стосунки в родині Кайдаша пояснюються не лише особливос¬тями характерів героїв, а й умовами, в яких живе село після ска¬сування кріпацтва.

І. Нечуй-Левицький широко користується різними прийома¬ми та засобами зображення комічного: від комічних сцен до об¬разних специфічних висловів. Причому гумор має різні відтін¬ки — від добродушного жарту до їдкої сатири. Читаючи «Кайдашеву сім'ю», ми з перших же сторінок бачимо, що гумор повісті породжений самим життям цієї родини, невідповідністю між великою енергією персонажів і дрібною метою, на: яку ця енергія витрачається. І. Нечуй-Левицький виявив себе великим майстром у доборі різноманітних і дуже влучних прийомів гумо¬ристичного зображення, наприклад: використання комічних си¬туацій, сцен (Мотря з курячими яйцями в пазусі на горищі в Кайдашихи, помилкове залицяння ченця до баби Палажки, поїздка Кайдашів на розглядини на Западинці тощо), вони нагадують на¬родні анекдоти або навіть невеличкі інтермедії; широке вживання комічних діалогів (Карпо і Лаврін розмовляють про дівчат і вибір майбутніх дружин, розмова Кайдашихи з малими дітьми Балашів під час оглядин тощо); використання кумедних описів («В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди-годи здоровими булька¬ми, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горщи¬ку; підіймаючи затужавілий вершок угору...»); застосування контрасту або невідповідності між піднесеним, героїчним характе-1 ром розповіді й тими дріб'язковими, нікчемними вчинками героїв, про які йдеться; вживання різних етилів мовлення («Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха...»; «В тебе, Лаврін, молоко на губах не обсохло, а ти брехню завдаєш препо¬добним жонам»; «Пом'яни, господи, раба божого Омелька, та ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савгирю і ще тую, що телятиною обшита... Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп'яхах...»); вживанню незвичайних епітетів, смішних і дотепних словосполучень та елів («видроока Кай¬дашиха», «пані економша». Мотря тримала за пазухою «делікатний крам» — яйця; Кайдашиха вдарилася у Балашга об одвірок і зробила, на очіпкові «правдиві Западинці»; «свекрушище» тощо); введення автором у текст жартівливої народної пісні, при чому досить грубої, наприклад, спів Мотрі на зло лихій свекрусі; використання жартівливих народних прислів'їв, приказок фразе¬ологізмів (Лаврін говорить Мотрі: «Хіба ж ми просилитвою кур¬ку на наше сідало? Чи шапку перед нею здіймали, чи що?»; у Meлашки, коли вона місила тісто, «дядьки з носа виглядають»; Кайдашиха запросила бабу-знахарку до хворого чоловіка, а та так загоріла на жнивах, що Маруся подумала: «Чорна, як сам чорт, ще перелякає мого чоловіка»).

Говорячи про народний мовний колорит твору, слід окремо за¬значити, що повість І. Нечуя-Левицького справедливо називають енциклопедією народознавства: настільки точно він описав побут української родини, красу народних обрядів, традицій, звичаїв, одягу, ремесел. Хоча при цьому письменник і не вдається до де¬тального опису весілля, народин, хрестин, похорону. Це новий крок у розвитку української літератури, бо автор прагне досліди¬ти психологію породженого пореформеною епохою селянина-індивідуаліста, засудити його егоїзм. «Кайдашева сім'я» — твір дуже цікавий та важливий своєю проблематикою. До головних проблем, безперечно, автор відносить проблеми виховання, вза¬ємини батьків і дітей. Він з сумом констатує, що колишні патрі¬архальні традиції покори та глибокої поваги до батьків поступово втрачаються українцями. З подачі старої Кайдашихи Лаврін і Карпо зневажають Кайдаша, не цінують його праці. Це пізніше призводить до того, що Карпо піднімає руку спочатку на батька, а потім і на матір. Так само не має поваги до старших і Мотря: гримаючи на рідну матір, вона вважає себе вправі кричати і на свекруху, і на свекра. Причиною цих трагічних наслідків автор вважає багаторічне кріпацтво, яке виховало в Кайдашисі облес¬ливість у розмовах, фальшиву манірність, прагнення почванитись перед біднішим, зневагу до оточуючих, дріб'язковість, а в Кайдаші прагнення «топити» всі негаразди, у тому числі сімейні, в чар¬ці. Молодше покоління також більше думає не про духовні цін¬ності, а про можливість якнайшвидше розбагатіти. Тут також не останню роль грає суспільний лад, який привчає до думки, що вартість людини вимірюється розмірами її хати, городу, саду. А значить, гарні будь-які засоби збагачення. Головне — досягти своєї мети.

Творчість І. Нечуя-Левицького становить важливий етап у розвитку українського реалізму. Вона характеризується інтен¬сивними ідейно-естетичними пошуками письменника, порушен¬ням злободенних соціальних і морально-етичних проблем. До появи повістей Нечуя-Левицького український читач був зна¬йомий хіба що з прозовими творами Григорія Квітки-Основ'яненка та Марка Вовчка. Підхопивши все краще з їхніх традицій, автор «Миколи Джері» і «Кайдашевої сім'ї» замість оповіді, яка велася від імені героя, утверджує об'єктивно-епічну розпо¬відь, що створювала ширші можливості для всебічного моделю¬вання дійсності. Впадає в око така своєрідність його реалізму, як показ впливу соціального середовища на формування особистості. Утверджуючи високі моральні ідеали, письменник без¬застережно осуджував ті соціальні умови, які спотворювали, калічили сутність людини. У його повістях і оповіданнях завжди присутнє протистояння цільної особистості й здеморалізованих покручів, причому весь пафос творчості спрямований на утвер¬дження духовно багатої людини. Різноманітна темами й жанра¬ми проза Нечуя-Левицького є яскравим свідченням активного втручання українського письменства в суспільне життя, його ідейно художнього «вирівнювання» з літературами інших євро¬пейських народів.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

Романи «Причепа», «Хмари», «Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський», повісті «Дві московки», «Ми¬кола Джеря», «Запорожці», «Кайдашева сім'я».

Произведения можно отнести к таким жанрам:

Автор 15

Дві московки
Дві московки
Нечуй-Левицкий Иван Семенович
uk
1869 г
Хмари
Хмари
Нечуй-Левицкий Иван Семенович
uk
16+
2014 г
Гетьман Iван Виговський
Гетьман Iван Виговський
Нечуй-Левицкий Иван Семенович
uk
1899 г
Шевченкова могила
Шевченкова могила
Нечуй-Левицкий Иван Семенович
uk
Кайдашева сім`я
Кайдашева сім`я
Нечуй-Левицкий Иван Семенович
uk
1879 г
Кайдашева сім'я
Кайдашева сім'я
Нечуй-Левицкий Иван Семенович
uk
12+
2012 г
На кожум’яках
На кожум’яках
Нечуй-Левицкий Иван Семенович
uk
Старо-світські батюшки та матушки
Старо-світські батюшки та матушки
Нечуй-Левицкий Иван Семенович
uk
2008 г
Над чорним морем
Над чорним морем
Нечуй-Левицкий Иван Семенович
uk
16+
2014 г
Хмари
Хмари
Нечуй-Левицкий Иван Семенович
uk
16+
2014 г
Запорожці
Запорожці
Нечуй-Левицкий Иван Семенович
uk
2014 г
Афонський пройдисвіт
Афонський пройдисвіт
Нечуй-Левицкий Иван Семенович
uk
1890 г
Микола Джеря
Микола Джеря
Нечуй-Левицкий Иван Семенович
uk
1878 г
Старо-світські батюшки та матушки
Старо-світські батюшки та матушки
Нечуй-Левицкий Иван Семенович
uk
2008 г
Два брати
Два брати
Нечуй-Левицкий Иван Семенович
uk
1885 г
Поделитесь своими впечатлениями с нашими читателями
Только зарегистрированные читатели могут оставлять свои отзывы. Войти
У вас еще нет аккаунта? Регистрация