Кулиш Николай Гурович. Биография

Кулиш Николай Гурович - Фото

Дата рождения: 19 февраля 1892 года. Дата смерти: 3 ноября 1937 года.

Куліш Микола Гурович народився 19 грудня 1892 р. у селі Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (зараз — Хер¬сонська область) в бідній селянській сім'ї. Закінчив церковно-па¬рафіяльну школу. 1905 р. на зібрані односельцями гроші продовжив навчання в Олешківському міському училищі, звідки Куліша неодноразово відраховували, як він писав в автобіографії, «за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству». В Олешках юнак почав писати: спочатку вірші, фейлетони, епі¬грами, гострі статті, сатиричні поеми, які розміщав в учнівських часописах «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество». За часів навчання в Олешківському міському учили¬щі Куліш створив учнівський драмгурток, в якому був і режисе¬ром, і актором, і драматургом.

У 1908 р. Микола вступив до Олешківської прогімназії. Але заклад було закрито, тому Куліш поїхав на Кавказ, де склав екс¬терном екзамени на атестат зрілості. У 1913 р. написав росій¬ською мовою п'єсу, що не збереглася до нашого часу,— комедію «На рыбной ловле», яка стала основою для створення комедії «Отак загинув Гуска». М. Куліш вступив на історико-філологічний факультет Одеського університету у 1914 р., але з початком Першої світової війни був мобілізований на фронт, де зробив вій¬ськову кар'єру, дослужившись до поручика. 1915—1917 pp. він провів на передовій. У 1917р. в армійській газеті надрукував свої вірші на громадсько-політичні теми. Одним з перших серед офі¬церів полку перейшов на бік революціонерів.

У 1919р. М. Куліш сформував у Херсоні Дніпровський селян¬ський полк, з яким воював проти Денікіна на боці Червоної армії. Враження від цього періоду відбились у драматичній поемі «Па¬тетична соната». Завершивши у 1921р. військову службу вій¬ськовим керівником Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів, М. Куліш перейшов на цивільну службу. Цього року він був заарештований і помилково звинувачений у хабар¬ництві на посаді члена лікарської військової комісії, але через кілька днів був звільнений з-під арешту. Після цього завідував Дніпропетровським відділом народної освіти, редагував газету. Протягом 1921 —1922 pp. Він написав літературно-публіцистич¬ний твір «По весям и селам», де відбив враження від побаченого в цей період, у 1922 р. переїхав до Одеси, де працював інспекто¬ром шкіл. В Одесі Куліш став членом письменницької спілки «Гарт», захопився ідеями літературного угрупування М. Хвильо¬вого «Урбіно», закінчив п'єсу «97», яка зробила його знамени¬тим драматургом.

З 1925р. письменник жив у Харкові, тут він плідно співпра¬цював з режисером театру «Березіль» Лесем Курбасом, був об¬раний другим (після М. Ялового) президентом ВАПЛІТЕ — най¬більшої на той час літературної організації, входив до складу редколегії провідного часопису України «Червоний шлях». За де¬сятиліття творчої праці створив понад десять п'єс, які принесли йому світову славу: «97», «Мина Мазайло», «Народний Малахій», «Патетична соната», «Маклена Граса», а ще «Комуна в степах», «Прощай, село», «Вічний бунт», «Хулій Хурина», «Зона», «Закут».

Щоб побачити, що відбувається в суспільстві, у 1933р. дра¬матург вирушив з Харкова до рідної Херсонщини. Через два тиж¬ні повернувся додому пригніченим від побаченого. У 1934 р. на першому Всесоюзному з'їзді радянських письменників за п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» М. Куліш був звинувачений у буржуазному націоналізмі. У1935 р. на похоронах друга І. Дніпровського він був заарештований. Дра¬матурга звинуватили в участі в «контрреволюційній боротьбист -еькій організації», яка нібито ставила перед собою мету повалити радянську владу в Україні.

Микола Куліш розстріляний 3 листопада 1937 р. на Соловках на відзначення 20-ї річниці більшовицького жовтневого перево¬роту.

На початку творчого життя Куліш не ставив перед собою ве¬ликих і масштабних цілей. Проте досяг найбільших вершин. Він був від природи щедро обдарованою особистістю: талановитим військовим, громадським діячем, редактором, публіцистом, дія¬чем української освіти, соціальним педагогом, нарисовцем і про¬заїком, полемістом, естетиком і теоретиком художньої культури, літератури, організатором літературного процесу в Україні. Але насамперед Микола Куліш ;— драматург, творчість якого відкри¬ла нові напрямки в розвитку світового драматичного мистецтва XX і XXI століть.

Серед його драматичної спадщини важливе місце посідає ко¬медія «Мина Мазайло». Розчарування М. Куліша в радянській дійсності посилювалося зростаючою гостротою національної проблеми. На зламі 20— 30-х pp. уже було зрозуміло, що полі¬тика українізації згортається. Міщанство раділо цьому, ставало войовничо-самовдов'оленим. Наприкінці 1928 р. Куліш написав комедію «Мина Мазайло», темою якої, за його ж словами, стало «міщанство і українізація». Поява твору відразу ж стала подією літературно-мистецького й духовного життя. Уже навесні, в бе¬резні та квітні 1929 року, комедію було поставлено в багатьох театрах — у Дніпропетровському театрі ім. Т. Г. Шевченка, Кур-басівському «Березолі» (Харків), театрі імені Івана Франка, яким керував Г. Юра (Київ). Протягом року п'єсу «Мина Мазай¬ло» було надруковано. Спочатку в одному з найбільш самобутніх і «європеїстських» українських видань кінця 20-х років XX сто¬ліття — гумористично-сатиричному альманасі «Літературний ярмарок» (шосте число за 1929 рік), а пізніше, все у тому ж 1929р., п'єса вийшла в Харкові окремою книжкою.

Після постановки й публікації комедія швидко одержала визнан¬ня. Проблематика, художні реалії твору жваво обговорювалися у пресі, стали предметом дискусій, у процесі яких висловлювалося чимало високих і дуже високих оцінок. Так, масштабний естетик М. Хвильовий оцінював комедію «Мина Мазайло» як «епохаль¬не» для української літератури художнє явище. А Остап Вишня говорив про п'єсу як про «надзвичайної краси річ», рівень же ху¬дожньої довершеності Кулїшевої роботи у цій комедії вважав недо¬сяжним не тільки для критики, але йдля колег-письменників, і від¬значав: «Про автора не говоритимемо: це вище за нас».

Комедія «Мина Мазайло» відрізняється оригінальним сюже¬том, в якому переплетено культурно-соціальний та родинно-ін¬тимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивіду¬алізованим культурним і національним світоглядом (Мина Мазайло, Мокій, Уля Розсохина, Баронова-Козино, тьотя Мотя, дядько Тарас), насичена дотепними, пародійними, карикатурни¬ми, фарсовими сценами. У творі активно використано широкий діапазон живої і тому колоритної мови, що рельєфно відбиває специфіку духовних та національних цінностей основних персо¬нажів. Образи Мини та Мокія, тьоті Моті та дядька Тараса з мо¬менту їхньої появи у творі одразу постають як духовні антитези.

З перших же рядків твору ми дізнаємось про конфлікт у сім'ї Мазайлів: батько, службовець тресту «Донвугілля» Мина Ма¬зайло, соромиться свого «малоросійського» походження, бачить причину всіх своїх негараздів і нездійснених мрій у своєму прізви¬щі, тому бажає змінити його на російське. Страждає Мина ще й тому, що його син Мокій вдарився в «українські фантазії», роз¬копав навіть, що хтось із його предків був Квачем,— а цього Мині терпіти вже зовсім несила; дочка Рина з матір'ю прагнуть вплинути на Мокія та підтримати Мину. Розрахунок у Рини про¬стий: подруга Уля зіграє закохану — Мокій захопиться нею, а за¬хопившись, він відійде від «своїх українських фантазій», тоді батько оформить собйй родині нове прізвище — вони не будуть соромитися старого, українського прізвища, і конфліктну ситуа¬цію в родині буде знято. Переполох, який учинився в родині Мини Мазайла у зв'язку з тим, що Мокія відвідав, як каже його батько, «дур український», втягує у свій вир дедалі більше дискутантів. З'являється щирий українець дядько Тарас зі своїми категорич¬ними судженнями і дискутує з Мокієм, який для нього — «радян¬ський українець», і особливо — з Мотроною Розторгуєвою, яка спеціально приїхала з Курська, щоб «урятувати» свого племінни¬ка Мокія від «українських фантазій». Тьотя Мотя з Курська зма¬льована Кулішем блискуче: перед нами — живе втілення велико¬державної пихи. Прикмети її українофобства (від зневажливо-зверхнього тону до демагогічної аргументації, наприклад, чого вартий хоча б такий аргумент: «этого не може бути, потому шо этого не може буть нікада») так точно схоплені М. Кулішем, що й нині, слухаючи недоброзичливих до української незалежності людей, раз по раз упізнаєш у їхніх словах і манерах... синдром тієї самої Кулішевої тьоті Моті з Курська.

Отже, як бачимо, велику увагу в творі привертають репліки й діалоги персонажів, наприклад, коли Уля розігрує з себе завзя¬ту українофілку. Вони дають підстави узагальнювати, що «Мина Мазайло» — філологічно вишукана п'єса, в якій не тільки по¬дається жива й колоритна розмовна мова, але й відкривається невичерпне багатство української лексики та мовної мелодійнос¬ті. Цілком вмотивованим постає той нюанс, що краса й мелодій¬ність українського слова розкривається у п'єсі Мокієм, який гли¬боко відчуває поетичність рідної мови, її розмаїту інтонаційну палітру. Репліки Мокія є своєрідною мікролекцією для читачів про відтінки й нюанси національного слововжитку. Тому цю коме¬дію свого часу хтось із критиків слідом за самим Кулішем і назвав «філологічним водевілем» — малося на увазі, що суперечки її персонажів точаться переважно навколо української мови, адже українізація, що велася з 1923 p., як рентгенівське проміння, ви¬світлила дражливість питання про те, наскільки українське -сус¬пільство готове бути Україною.

Новаторство М. Куліша-драматурга виявляється ще й у тому, що події твору розвиваються за принципом «навпаки»: напри¬клад, поведінка Улі перестає бути грою і переростає у глибокі інтимні почуття, бо ідеї Мокія виявилися значно більш дієвими, ніж передбачала Рина. Комічність ситуації посилюється тим, ідо Рина не відчуває цих змін і хоче вірити, що закохався тільки Mокій. За;логікою комізму,, її. нетерпіння щодо якнайшвидшого вті¬лення свого плану тільки зростає, і вонаі, звертаючись ДО подруги, прохає її;: «Мені' здається, що він закохався:.. Принаймні, закоху¬ється. Тільки ти, бога ради, поспіши, Улюню, прискор цей про¬цес, розумієш? Треба щоб він взагалі: не українською мовою мріяв,, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо... Ну зроби так, Улю, ну що, тобі стоїть?». Або несподіваність розв'яз¬ки, коля після довгоочікуваної зміни прізвища Мокій звільняєть¬ся з роботи. Як ми бачимо у фіналі сцену побудовано, і це один із найулюбленіших прийомів М. Куліша, за принципом контрасту: прихильніш*зміни пріз¬вища чекають на одну інформацію, що її: прочитає Губа, а він ви¬читує ту, на яку вони не розраховують. Утворюється несподівана й шокова)для; певної; групи персонажів ситуація. Мовчання Мин» Мазайла перегукується з «німою сценою» із Гоголевого «Ревізо¬ра», що підкреслює і в'їдлива репліка дядька; Тараса. Мотив зміни прізвища, розпочатий у першій: єцєні: комедії, проходить крізь усе 4 сюжетне поле й майстерно завершується: в останній сцені: п'єси. Трансформація гри пов'язана в комедії «Мина Мазайло» а трансформацією інтонацій. На початку та в: кульмінаційні мо¬менти розгортання колізії «Рина — Уля= — Мокій» драматург активно використовує комічно-лукаві тони; й інтонаційні відтінки. У завершальні епізоди цієї лінії Куліш; уводить інтонації мінор-ності. Із жартівливого розиграшу митець поступово створив ніж¬ну й елегійну історію про стосунки й: почуття двох молодих людей. Елемент гри персонажів виконує важливу роль у структурно-композиційному каркасі: комедії. Він є чинником сюжетної пер¬спективи, дозволяє змінювати й регулювати інтонаційно-ритміч¬ну напругу, висвітлювати духовні; контури персонажів:, змальовувати дійових осіб у непередбаченому й несподіваному розвитку, загострювати конфліктну динаміку. Гра виступає одним: з основних, художніх прийомів:, на яких побудовано різноманітні аспекти Кулішевої комедії: «Мина Мазайло». А фінал інтимної фабули в п'єсі має ще й філософський підтекст: любов: може роз¬початися з гри, проте гра навряд;чи стане вищою за кохання. На¬хил до філософічності — ще одна відмінна якість КулішевогО' драматургічного мислення, що з особливого виразністю відчува¬ється у «Народному Малахієві», «Патетичній; сонаті», «Вічному бунті», «Маклені ІГрасі». Бути художником для; Миколи Куліша означало бути творцем: духовних доль, особистісних почуттів, ін¬телектуальних сюжетів та: інтонаційних колізій.

Отже, «Мина Мазайло» — це комедія, де висвітлюються різ¬ні аспекти такого явища, як українізація. Але це є лише найпер¬шим, найочевиднішим враженням від п'єси, враженням, побудо¬ваним за «принципом айсбергу», бо «Мина Мазайло» — це ще й філософський твір про трагікомедійність життя, про комедійний трагізм людських доль, про широкий спектр безпосередніх і не¬простих людських характерів, про вічну силу кохання. Мав рацію Лесь Танюк, коли зазначав: «Глядач прочитував Кулішевий гро¬теск як політичну сатиру на міщанство в цілому, на філістерство (тобто обивательську відсталість) як на духовне явище, як уїдли¬ву критику будь-якої національної упередженості й зверхності — від «хатнього» українського націоналізму до великоросійського шовінізму». Автор поставив у п'єсі важливе для України питання: бути чи не бути українській нації? Тому немає нічого дивного, що для тогочасної влади цей твір виявився небезпечним, і як наслі¬док — він був заборонений, а сам драматург — звинувачений у буржуазному націоналізмі і страчений.

ОСНОВНІ ТВОРИРИ:

Драма «97», трагікомедій «Отак загинув Гуска», «Мина Ма¬зайло»; «Народний Малахій», «Патетична соната», «Маклена Граса».

Поделиться страницей