Квитка-Основяненко Григорий. Биография

Квитка-Основяненко Григорий - Фото

Дата рождения: 29 ноября 1778 года. Дата смерти: 20 августа 1843 года.

Квітка Григорій Федорович народився 29 листопада 1778 р. в слободі Основа поблизу Харкова в дворянській родині (від на¬зви слободи й походить його псевдонім — Основ'яненко). Спо¬чатку навчався вдома, а потім у Курязькій монастирській школі.

У 1793 р. Григорій як дворянин був зарахований на військову службу, через чотири роки вийшов у відставку в чині капітана.

У 1804 р. він став послушником монастиря, а наступного року повернувся на військову службу.

У 1806 р. майбутній письменник подав у відставку, оселився в Харкові, став комісаром у народному ополченні.

У 1812 р. він працював директором Харківського театру, за¬снував Інститут шляхетних дівчат, згодом організував, відредагу¬вав і опублікував перші в Україні громадсько-літературні журна¬ли «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник». Збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки.

Протягом 1817—1828 pp. Г. Квітка чотири рази переобирав¬ся Предводителем дворян Харківського повіту.

З 1827 р. почав писати прозу і драматургію.

Перша книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р.

У 1837р. вийшла друга книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».

У 1840 р. Г.Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника.

Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові.

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко залишив по собі значну літературну спадщину, написану російською та україн¬ською мовами: це комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Шельменко — волостной писарь»; літературно-публіцистичні статті «Супліка до пана іздателя», «Лист до видавців «Русского вестника»; історико-художній нарис «Головатый»; фейлетон «Письма Фалалея Повинухина»; жартівливі ві¬рші «Шпигачки»; романи «Панхалявский», «Жизнь и похожде¬ния Петра Степанова, сына Столбикова», повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «Конотопська відьма», «Маруся», опові¬дання «Салдацький патрет», «Купований розум», «Пархімове снідання», «Перекотиполе», «Малоросійська биль» та інші. Його спадщина нараховує близько 80 прозових і драматичних творів, щоправда не всі вони мають однакову художню вартість.

Крізь усю творчість Квітки-Основ'яненка (виняток станов¬лять окремі реалістичні твори другої половини 30-40-х pp.) про¬ходить просвітительська думка про те, що причиною суспільних вад є неуцтво, недостатність виховання. Тому письменник актив¬но пропагував і, як сказав І. Срезневський, «вніс у свідомість інтелігенції ідею освіти всієї маси народу». В художніх творах і публіцистичних статтях він послідовно проводив думку про об¬дарованість простого народу, пропагував ідею надання освіти простим людям.

Чулий до назрілих потреб часу, Квітка-Основ'яненко створив українською мовою повість «Маруся» (1832), а також ряд пові¬стей і оповідань, які вийшли двома збірками «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцъком Основьяненком». Тим са¬мим він розв'язав комплекс назрілих проблем літературного жит¬тя, переконливо продемонстрував високі естетичні можливості української літературної мови, її придатність для розробки сер¬йозних тем в оповідних жанрах, поклав початок розвитку нової української прози, за що С. Єфремов назвав його «батьком укра¬їнської прози». Поява повістей та оповідань Квітки-Основ'янен¬ка знаменувала новий важливий етап не лише у творчості пись¬менника, а й загалом у розвитку української літератури, у формуванні її реалізму й народності.

Прозові твори Квітки-Основ'яненка українською мовою поді¬ляються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість; сентиментально-реалістичні повісті. До першої групи належать гумористичні оповідання «Салдацький патрет», «Мерт¬вецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична повість «Коно¬топська відьма», _яка є найвизначнішим бурлескно^реалістичним твором письменника. Це передусім гостра сатира на панівну вер¬хівку українського суспільства XVIII ст., характерні негативні риси якої втілені в образах невігласа, нікчеми й ледаща сотника Забрьохи, шкідливого й підлого крутія та п'янищ писаря Пістря¬ка, свавільного Халявського, отця Симеона, який, звикши пара¬зитувати на людському горі, виявляє невдоволення тим, що зменшилася смертність людей. Письменник показав типові риси тієї козацької старшини, значна частина якої в часи занепаду геть¬манщини й системи козацьких полків XVIII ст. виродилася в екс¬плуататорську' верхівку, розкрив тогочасну потворність адміні¬стративних порядків, порушення характерного для часів Запорізької Січі і козацько-повстанських рухів принципу комп¬лектування командного складу за особистими здібностями та бо¬йовими заслугами, а не за знатністю походження. У «Конотоп¬ській відьмі» письменник дбав не стільки про виразність історичного колориту, скільки про створення соціальної сатири, спрямованої проти характерних породжень тогочасного неспра¬ведливого устрою. У переродженій старшині він показує сучасне йому українське панство, утворене з колишньої соціальної вер¬хівки шляхом «агромадження нею маєтностей та одержання від царського уряду дворянських привілеїв.

Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'я¬ненка — повісті «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Окса¬на», «Щира любов». Центральним персонажем кожної з них ви¬ступає сільська дівчина. Ідейну основу повісті «Маруся» (1832) становить реальний життєвий конфлікт соціально-побутового змісту: на перешкоді до одруження закоханих стоїть перспекти¬ва важкої двадцятип'ятирічної солдатської служби для нарече¬ного й злиденної долі жінки-солдатки для нареченої. Квітка-Основ'яненко намагається полегшено розв'язати цей конфлікт, «знаходячи» нереально доброчинного хазяїна, який обіцяв ге¬роєві повісті Василю за чесну одно-дворічну роботу знайти йому за гроші заміну при рекрутському наборі. Поки Василь заробляв гроші, Маруся застудилась і померла. Повернувшись із заробітків і не заставши живою коханої, Василь іде в монас¬тир і там з горя помирає. Отже, сюжет повісті — опоетизована історія чистого й вірного кохання сільської дівчини Марусі та парубка з міських ремісників Василя; завершення сюжету тра¬гічне.

Бажаючи показати кращі духовні риси українського трудового народу й продемонструвати високу естетичну спроможність укра¬їнської літературної мови на народній основі, Квітка-Основ'янен¬ко створює яскраву картину життя, побуту, взаємин душевно ба¬гатих простих людей. Головні персонажі уособлюють ідею про високі моральні чесноти трудового народу, ідучи за традиціями сентименталізму, письменник наділяє Марусю й Василя надмір¬ною чутливістю й душевною вразливістю, вводить у повість моги -ви віщування серця, смерті з туги за коханою. В зображенні Ма-русиного батька, заможного селянина Наума Дрота, виявилося прагнення Квітки показати життя кріпака в прикрашеному вигляді. Василь, як і Маруся, змальований ідеалом як зовні, так і внутрішньо. Він чесний, скромний, щирий у почуттях, добрий, " працьовитий, розумний. А що вже дотепний: «на вигадки, на при¬кладки — поперед усіх: тільки його й чути, від нього весь регіт іде». Проте лукавства в жартах Василя нема. І до танців, і до роз¬мов, і до роботи — до всього він здатний. Такого хлопця поважа¬ють дорослі (бо й він їх шанує), з таким хочуть дружити молоді, такого наслідують дітлахи. Василь — сирота, бідний, працює в місті свитником. Його воля й розумові здібності виявилися в тому, що він швидко навчився в купця грамоти. І натурою своєю цей парубок надзвичайно чутливий. Як побачив він Марусю під образами у труні, «закричав жалібно, застогнав, поблід як смерть та тут же і впав, мов неживий...». Надмірна вразливість мало не довела його до самогубства, коли він довідався про смерть коха¬ної. Мова Василя перенасичена пестливими словами: «Мару-сенько, моя лебідочко, зіронько моя, рибочко, перепілочко!».

На образах Марусі та Василя позначився вплив сентимента¬лізму. Сентименталізм (з французької — чутливість) — літера¬турний напрям другої половини XVIII — початку XIX ст., що ха¬рактеризувався особливою увагою до духовного світу людини й відзначався ідеалізацією дійсності та перебільшенням почуттів. Сентименталісти вважали своїм завданням розчулити читача, ви¬кликати в нього співчуття до нещасної долі героїв. В українській літературі сентименталізм поєднувався з реалізмом у повістях Квітки-Основ'яненка «Сердешна Оксана», «Щира любов», «Маруся»; деякі елементи сентименталізму знаходимо в «Енеїді» та «Наталці Полтавці» Котляревського, в «Гайдамаках» Шев¬ченка.

Особливістю мови повісті «Маруся» є розчулений тон розпо¬віді про зустрічі закоханих, розлучення, смерть Марусі, горе її нареченого та батька. Наприклад: «Зосталася Маруся сама, схи¬лила головоньку на білу ручку, а слізоньки з очей так і капотять!» Ще один приклад: «Отак-то вони в останні часи розмовляли і обоє плакали безперестанно! А як же прийшло зовсім проща¬тись, так що там було!.. Коли вже і старий Наум так і хлипа, як мала дитина, а мати, глядячи на сльози та на тугу Марусину, аж злягла, так що про молодих і казати!..».

Джерелами для написання повісті стала дійсність українсько¬го села та народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. Завдяки пісенності «Маруся» швидко й на¬завжди полюбилася народові.

Квітка-Основ'яненко дуже багато зробив для наближення лі¬тератури до широких народних мас. Орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчість і здо¬бутки попередників, письменник виробив власний живописний, реалістичний у своїй основі стиль, збагатив українську літератур¬ну мову, а вплив його прози і драматургії позначився на творчос¬ті Тараса Шевченка, Марка Вовчка, пізніших українських проза¬їків.

1827р. — «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (опублікована 1840р.; за сюжетом і складом персонажів передує «Ревізору» Гоголя);

1828р. — «Дворянские выборы» (стала сенсацією (понад тисячу примірників в Москві розкупили за два місяці), після прочитання Миколою І була заборонена цензурою);

1829р. — «Шельменко — волостной писарь»;

1830р. — «Ясновидящая» (не була опублікована через цензурну заборону);

1832р. — повість «Маруся» українською мовою;

1834р. — книга перша «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком», збірки прозових творів (повістей та оповідань) українською мовою;

1836 — 1837рр. — книга друга збірки «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».

Ще ряд повістей та оповідань письменника публікується в журналах та альманахах, повість «Козир-дівка» виходить у Петербурзі окремим виданням.

Прозові твори Квітки-Основ'яненка українською мовою поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість; сентиментально-реалістичні повісті.

До першої групи належать, зокрема, гумористичні оповідання «Салдацький патрет» (1833), «Мертвецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична повість «Конотопська відьма» (1833).

Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'яненка — повісті «Маруся» (1832), «Козир-дівка» (1836), «Сердешна Оксана» (1838), «Щира любов» (1839). Центральним персонажем кожної з них виступає сільська дівчина.

1835р. — соціально-побутова комедія «Сватання на Гончарівці».

1838р. — соціально-побутова комедія «Шельменко-денщик» (написана російською мовою, центральний персонаж — Шельменко — говорить по-українськи), що вважається найвищим досягненням Квітки в драматургії.

Серед численних прозових творів Квітки-Основ'яненка, написаних російською мовою, виділяються сатиричні романи «Пан Халявский» (1840) та «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841, перший варіант — 1833, твір зазнав переслідування цензури), повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «1812 год в провинции», оповідання «Званый вечер» із задуманого циклу «Губернские сцены», історично-художній нарис «Головатый», близька за жанром до фізіологічного нарису повість «Ярмарка», фізіологічний нарис «Знахарь».

1841р. — «Предания о Гаркуше».

Кращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших представляли українську літературу загальноросійському й європейському читачеві: починаючи з 1837р. ряд його оповідань і повістей друкується в російських перекладах у Петербурзі та Москві; 1854р. в Парижі виходить французькою мовою «Сердешна Оксана». Трохи пізніше його твори перекладаються польською, болгарською, чеською мовами.

Поделиться страницей