Сковорода Григорий Саввич. Биография

Сковорода Григорий Саввич - Фото

Дата рождения: 3 февраля 1722 года. Дата смерти: 29 ноября 1794 года.

Сковорода Григорій Савич народився 3 грудня 1722 р. в селі Чорнухах на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака.

У 1738 р. він вступив до Києво-Могилянської академії. З 1742 по 1744 pp. жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флей¬ті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом, створював музику на власні вірші. Навчання продовжив в Київ¬ській академії.

У 1750 р. у складі російської місії Сковорода виїжджав за кор¬дон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дис¬кутував із ученими різних країн.

Повернувся в Україну у 1753р., викладав поетику в Переяс¬лавському колегіумі. Написав для слухачів курс поетики «Роз¬думи про поезію і порадник до майстерності оної».

Протягом 1754—1759 pp. жив у селі Коврай на Переяслав¬щині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пі¬сень». Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 р.), склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.

У 1766р. філософ написав трактат «Вхідні двері до християн¬ської доброчинності», наступного року філософські твори «Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе».

Протягом 1769—1774 pp. Сковорода написав збірку прозо¬вих байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кіль¬це», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу».

У 1775—1776 pp. були написані твір «Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська («Ізраїльський змій»)та «Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова».

Твори «Суперечка архістратига Михайла з сатаною про те: легко бути благим», «Пря Біса з Варсавою» були написані в 1783—1784 рр.

У 1785 р. Сковорода об'єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень».

У 1787р. він написав «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайво¬ронка», а у 1791р. завершив філософський твір «Діалог. Ім'я йому — Потоп зміїний».

Поет і мандрівний філософ помер 9 листопада 1794 р. у селі Іванівці на Харківщині (нині Сковородинівка Золочівського ра¬йону). Цікавою є епітафія (надгробний напис на могильній плиті): «Світ ловив мене, та не впіймав».

Щоб зрозуміти суть епітафії, слід детально познайомитися з життєвим шляхом поета, його філософськими поглядами. По¬стать Сковороди завжди була овіяна таємницями, домислами, ви¬гадками й викликала інтерес. Та це й не дивно, бо Григорій Ско¬ворода ще за життя став легендою. З цього приводу Микола Костомаров писав: «Мало можна вказати таких народних поста¬тей, якою був Сковорода і який би так пам'ятав і поважав народ. На всьому обширі від Острбгозька до Києва, у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом опові¬дань і легенд...».

У дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під вербою, спо¬стерігати за навколишнім світом і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо хлопець вражав своєю допитливістю, до того ж у нього виявився незвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нот¬ної грамоти і поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію. Здійснилася дав¬ня мрія хлопця — навчатися у Києво-Могилянській академії. Григорій став одним з найретельнішйх, особливо наполегливих і тямущих студентів. Пізніше він був таким же старанним, чесним і неординарним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як жив, а жив, як навчав — найкраща риса педагога. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основою якого є думка, що ледарство — найбільша людська вада. Студенти лю¬били вчителя, але той незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів: можновлад¬ці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спить, пора прокидатися!». І з 1769р. Сковорода вів ман¬дрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чина¬ми ; щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисе¬їв? — відповів великий просвітитель бєлгородському єпископові на прохання стати ченцем. Ченці Києво-Печерської лаври, у свою чергу, вмовляли: «Доволі блукати по світу! Час причалити до га¬вані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і окрасою обителі». На це Григорій Савич саркастично сказав: «Ох, преподобнії! Я стовпо¬творіння умножати собою не хочу, доволі і вас, стовпів неотеса¬них, у храмі Божому! Світ мене не впіймає». І таки не впіймав! Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар'єру купити розум, честь та волю Сковороди. Щастя письменник вба¬чав не в маєтках і славі, а в житті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання. Харківському губернаторові на пропозиції стати чиновником Сковорода відповів: «Ваше превосходитель¬ство! Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і по¬хвалою, беруть ролі за здібностями. Після великого випробуван¬ня себе побачив, що не можу представляти в театрі світ жодної особи, крім низької, простої... Я обрав собі цю роль — і задово¬лений». Навіть Катерині II Сковорода не побоявся виповісти: «Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця». Ходив фі¬лософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки (показовий такий епізод з його життя: в одному селі Григорій Сковорода лі¬кував відставного майора. Поки він провідував хворого, дочка майора, красуня Олена, закохалася в ніжного поета-музику, і Григорій теж її покохав. Йшлося до весілля, але він вагався, бо не уявляв життя без мандрів, нових вражень, свободи дій. Тому так і не одружився).

Сковорода навчав^ що в природі — краса, гармонія, а в сус¬пільстві — несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навко¬лишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). З цією думкою тісно пов'язана його ідея «сродної праці»: пізна¬вай себе, а пізнавши— удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, лю-дина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: один ходить за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пасти череду. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй при¬роді. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнання природи — це пізнання Бога. Філософ жив сподіваннями на сус¬пільство рівноправних людей, де не буде «рабського іга», «тяж¬кої роботи», нічого «златожадного», «дамського». Такими погля¬дами Сковорода дивував своїх сучасників, здивував їх він і смертю: . у 72 роки поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб пере¬дати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» — запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час». Коли ж гості роз'їхалися, Сковорода помився, переодягнув¬ся в чисту білизну, ліг на лаві й... заснув навіки.

З творчої спадщини Григорія Сковороди залишились збірка ліричних поезій «Сад божественних пісень», книга «Байки хар¬ківські», філософські трактати й притчі. Особливість творів Ско¬вороди полягає в тому, що в ліричних поезіях він філософ, а у філософських працях — лірик.

Ліричний герой збірки «Сад божественних пісень» — у по¬шуках правди, добра, щастя. Він, як і автор, великий народолю¬бець, гуманіст, кличе до єднання людини з природою. Найкращим поетичним твором вважається вірш «Всякому місту — звичай і права», в якому Сковорода окремо виділив усіх тих, хто потре¬бує засудження: здирники, бюрократи, пияки, розпусники, під¬лабузники, ледарі, пани, купці, лихварі, чиновники та юристи, які зловживають своїм становищем. На противагу всім їм герой тво¬ру думає не про маєтки й чини, а про те, щоб жити мудро, не за¬плямити совісті, бо тільки така людина може не боятися смерті:

Знаю, що смерть — як коса замашна.

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар,—

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь.

Але Григорій Сковорода — не лише талановитий поет-лірик, а й видатний байкар. Він створив ЗО прозових байок, оцінених Іваном Франком як у «десять разів глибші і краще розказані, ніж Саадієві (Сааді — великий перський поет), написані гарною, по¬декуди граціозною мовою». Відтворити істину й висловити критичне ставлення до суспільних явищ — таке, на думку Сковоро¬ди, .завдання й призначення байки. Тому деякі його твори гостро сатиричні, наприклад «Олениця та Кабан». Олениця назвала Ка¬бана просто кабаном, не відаючи, що той одержав титул барона. Кабан образився. Вибачаючись, Олениця говорить: «Ми, прості, судимо не за одягом та словами, а за справами». А діла Кабана і після одержання дворянського титулу такі ж огидні, якими були й раніше: він риє землю і ламає пліт, тільки тепер це ще нестерп¬ніше, бо Кабан нібито звеличився над іншими звірами.

Значна частина байок присвячена темі «сродної праці». Кож¬на людина, на думку Сковороди, наділена певним даром. Треба вчитись розпізнати його. Дехто, знехтувавши природними задат¬ками, вибирає для себе прибутковий фах, але цим шкодить собі й суспільству. «Не змагай до того, що не дано від природи»,— повчав він. Саме ця думка покладена в основу байки «Бджола і Шершень». Бджоли збирають мед, тому що «для цього наро¬джені», для них сам процес збирання меду «незрівнянно більша радість від споживання його». Цього Шершень збагнути не може. Як і слід, наприкінці байки алегорія розкривається: «Бджола — се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться. Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого» і проводять в розкошах паразитичне життя. Мораль байки про¬ста: праця повинна стати для людини природною потребою, «найсолодшою поживою». Тільки тоді життя матиме зміст і кра¬су. А паразитів на зразок Шершня в суспільстві не повинно бути. У праці людина відчуває радість буття, а в безділлі деградує. Бай¬ка «Бджола і Шершень» стала популярною за життя байкаря, бо її мораль відображала погляди народу й була спрямована проти суспільства, в якому пани-нероби споживали результати праці мільйонів робітників.

У байках Сковороди відчувається вплив його попередників у цьому жанрі, від Езопа до Лессінга, але головне джерело його байок — українська народна казка. І ще одна особливість байок Григорія Сковороди: мораль, яку він називає «силою», є'в кілька разів більшою, ніж основна частина байки.

Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури. Тому широко відзначаються ювілеї мандрівного філософа, його іменем названо вулиці, школи, заклади освіти та культури, село Іванівна перейменовано на Сковородинівку, там відкрито меморіальний музей, у багатьох містах споруджено оригі¬нальні пам'ятники на його честь, про нього написано чимало кни¬жок і статей (поеми П. Куліша «Грицько Сковорода» і П. Тичини «Сковорода», повість Т. Шевченка «Близнецы», поезії А. Малишка, М. Вінграновського, І. Драча та інших). На кіностудії ім. О. До¬вженка знято художній фільм «Григорій Сковорода».

29 жовтня 1794 року Г. С. Сковорода помер в селі Іванівка, заповівши написати на своєму надгробку: «Мир ловил меня, но не поймал».

ОСНОВНІ ТВОРИ:

Поетична книжка «Сад божественних пісень», збірка мо¬рально-повчальних притч «Байки харківські», філософські трак¬тати «Вбогий Жайворонок», «Вдячний Еродій».

Книги Григория Сковороды. Читаем онлайн бесплатно без регистрации

Автор 2
2018
ru
Марченко О. В., Сковорода Григорий Саввич
2015
uk

Жанры Григория Сковороды

Список книг Григория Сковороды. Читать, скачать онлайн бесплатно без регистрации

  1. Буквар миру. Книга для сімейного читання
  2. Наставления бродячего философа. Полное собрание текстов

Поделиться страницей