Старицкий Михаил Петрович. Биография

Старицкий Михаил Петрович - Фото

Дата рождения: 14 февраля 1840 года. Дата смерти: 27 апреля 1904 года.

Старицький Михайло Петрович народився 14 грудня 1840р. у родині дрібного поміщика-дворянина, відставного ротмістра в с Кліщинці на Полтавщині. Рано осиротівши, виховувався під опікою дядька — В. Лисенка, двоюрідного брата його матері, батька славетного українського композитора Миколи Лисенка. Отримав гарну домашню освіту.

З 1851 р. Михайло навчався в Полтавській гімназії. Як сам свідчив, «пробував тоді віршувати».

Після гімназії разом із троюрідним братом М. Лисенком у 1858р. вступив до Харківського університету.

У 1860 р. обидва брати перейшли до Київського університету, де М. Старицький спочатку навчався на фізико-математичному факультеті, а потім на юридичному. Наступного року він повер¬нувся до Кліщинців — вступив у володіння батьківською спад¬щиною.

У 1862 р. М. Старицький одружився з Софією Віталіївною, сестрою М. Лисенка. Через два роки повернувся до Києва на на¬вчання, і у 1865 р. закінчив університет.

У 1868 р. М. Старицький купив маєток в с Карпівці на Поділ¬лі й переїхав туди з родиною.

Повернувшись у 1871 р. до Києва, разом із Лисенком органі¬зував Товариство українських акторів, поставив «Різдвяну ніч» за мотивами повісті М. Гоголя.

Брав активну участь у роботі Південно-Західного відділу Ро¬сійського географічного товариства, який тоді очолював талано¬витий учений-народознавець, автор пісні «Ще не вмерла Украї¬ни» Павло Чубинський.

Протягом 1873—1876 pp. M. Старицький писав вірші, пере¬кладав з Г. Андерсена, І. Крилова, М. Лєрмонтова, сербські на родні думи та пісні. На початку 80-х pp. він домігся видання літе¬ратурно-художнього альманаху «Рада». Очолив першу українську

професійну трупу. Продав маєток у Карпівці, щоб зміцнити трупу матеріально. Створив новий хор і оркестр, обновив декорації, костюми і реквізит, дбав про репертуар. Після розколу трупи на два колективи (М. Старицького і М. Кропивницького) зі Ста-рицьким залишилася молодь (М. Садовська-Барілотті, О. Вірина та інші). У 1886—1887 pp. трупа з успіхом гастролювала в Мо¬скві та Петербурзі, потім — у Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Астрахані, Тифлісі. За станом здоров'я у 1893 р. М. Старицький залишив трупу.

Наступного року Російська Академія наук призначила драма¬тургу персональну пенсію «За літературні праці рідною мовою». Він брав участь у створенні Всеросійського театрального товари¬ства.

У 1897 р. відбувся Перший Всеросійський з'їзд діячів сцени, на якому виступив М. Старицький. У Києві він керував драма¬тичним гуртком Літературно-артистичного товариства, продо¬вжував літературну діяльність. У 1903 р. письменник готував видання альманаху «Нова рада», але за його життя альманах не вийшов.

Михайло Старицький помер 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому кладовищі.

Творча спадщина М. Старицького дуже багатогранна: поезії «Борвій», «До молоді», «До України», «Виклик», «Поету», «Поклик до братів-слов'ян» та інші; історичні романи і повісті, оповідання, написані здебільшого російською мовою: «Осада Буши», «Богдан Хмельницкий», «Последние орлы», «Разбой¬ник Кармелюк»; драматичні твори: «Не судилось», «Талан», «У темряві», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка»; блискучі драматичні пе¬реробки творів інших авторів (цікаво, що в більшості випадків переробки стали відоміші за оригінали); «На Кожум'яках» І. Не-чуя-Левицького — «За двома зайцями», «Ночь перед Рожде¬ством» М. Гоголя — «Різдвяна ніч», «Хата за селом» Ю. Кра-шевського — «Циганка Аза»; «Зимовий вечір» Е. Ожешко — «Зимовий вечір», «Чорноморський побит на Кубані» Я. Куха¬ренка — «Чорноморці» (ці переробки здійснювалися за згодою авторів, на театральних афішах вказувалося, що текст нових п'єс належить ДВОЙІ авторам», а проведені вченими текстологічні до¬слідження засвідчили значний внесок Старицького в здійснені ним інсценізації та переробки, що дало підстави включати їх у ви¬дання спадщини драматурга); чисельні переклади та переспіви творів Й. Ґете, Г. Гейне, Ч. Байрона, В. Шекспіра, А. Міцкевича, І. Крилова, М. Лєрмонтова*, В. Гюго, О. Пушкіна, М. Некрасова, словацького та сербського фольклору.

Новаторство поезії Старицького виявилося у розширенні сис¬теми жанрів української поезії, збагаченні виражальних засобів. У своїх поетичних творах автор відкинув ту стилізовану образ¬ність «співучого селянина», яка була притаманна його поперед¬никам, наприклад, О. Кониському, П. Кулішу. Уже перші поезії Старицького засвідчили, що їх ліричним героєм став український інтелігент, який зі своїми болями звернувся не до народу взагалі, а до інтелігентів, заговорив про «свої інтелігентські погляди та почування». Але він робив це настільки щиро, що йоголоезія не має якогось «соціального розподілу». Наприклад, його вірш «Виклик (Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна)» став народною піснею.

Можна виділити кілька основних мотивів лірики М. Стариць¬кого: роль і призначення поета («Поетові»), краса людських по¬чуттів («Виклик»), співчуття до важкої долі простого люду («Швачка»), тема України («До України»). У ліриці поета від¬билося публіцистичне мислення епохи, а це також вплинуло на своєрідність звучання лірики наступного літературного поколін¬ня, представленого іменами Павла Грабовського, Володимира Самійленка, Миколи Вороного.

Проте ім'я М. Старицького ми звикли пов'язувати саме з роз¬витком українського театру й драматургії. Досить згадати, що саме завдяки Старицькому в 1883 р. з'являється перша профе¬сійна об'єднана українська трупа, де працювали М. Кропивниць-кий, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовський, М. Заньковецька, М. Садовська-Барілотті. І хоча урядові й цен¬зурні заборони спрямовували розвиток української літератури виключно у вузьке річище селянської тематики, завдяки М. Ста¬рицькому, І. Карпенку-Карому, М. Кропивницькому український театр зумів вирватись із «горілчано-гопачної» театральщини, розширив і коло тем: історія України — «Оборона Буші», життя інтелігенції — «Не судилось», філософська тематика — п'єса «Талан».

Драма «Талан» (1893), яка присвячена М. Заньковецькій (як і драма «Розбите серце»), чиє життя стало основою не стільки сюжетної побудови, скільки відтворення духовного й душевного світу героїні, вперше в українській літературі звернула увагу на життя, складні творчі будні акторів професійної національної тру¬пи. Розгортаючи життєву долю талановитої актриси Марії Лучицької, Старицький порушує низку актуальних соціальних, мис¬тецьких, морально-етичних і філософських питань, що стосуються місця і ролі творчої інтелігенції в суспільстві, яке роз¬дирається гострими суперечностями. Нелегко було Лучицькій прийти на сцену, але ще важче їй реалізувати свій мистецький талант. Марія Лучицька прагне нести світло мистецтва глядачам, виховувати їх картинами народного життя, звичаїв, обрядів, ба¬гатством і красою рідної поезії і мови, підносити національну сві¬домість і знедолених низів, і зденаціоналізованої верхівки. Однак їй на заваді стоять бездарна акторка Квятковська, деспотичний антрепренер Котенко, продажний журналіст Юркович. На дея¬кий час актриса, вийшовши заміж за поміщика Квітку, залишила сцену, однак ні спокою, ні рівноваги не знайшла в домі чоловіка. Більше того, її пригнічують умови бездуховного існування, її пе¬реслідує жорстока свекруха, мучить безпідставними ревнощами чоловік. Лучицька знайшла в собі сили повернутися до театру, і глядачі знову тепло вітають її гру. Однак цькування талановитої актриси продовжується, набуває ще цинічніших форм. Вона не¬притомніє під час вистави. Здоров'я остаточно залишає Лучицьку: єдиним світлим променем в останні хвилини її життя стало привітання від групи студентської молоді. У колі справжніх друзів зі сподіваннями принести радість людям Лучицька помирає. Та¬ким гірким є її талан, такою важкою виявилася її життєва доля. П'єса «Талан» не позбавлена окремих мелодраматичних при¬йомів, і все ж її можна вважати одним з кращих зразків жанру соціально- психологічної драми в українській літературі. Як режи¬сер Старицький виходив із засад правдивості, життєвості, поваги до слова — одного з найважливіших засобів творення сценічного образу. Розвиваючи традиції О. Островського в зображенні жит¬тя акторів провінційного театру, Старицький у драмі «Талан» не тільки показав актора як виразника морального потенціалу на¬роду, а й зробив наступний крок у художній розробці проблеми інтелігенції та народу. Звертаючись в осмисленні її соціальних і етичних аспектів до гіркого гумору, що часом переходить у сар¬казм, протиставляючи брехні й вульгарності правду й красу в мистецтві та людських взаєминах, протестуючи проти «домо¬строївського» погляду на жінку, письменник сприяв дальшому поступу реалістичної української драматургії. Продовжуючи ти¬пологічний ряд образів жінок, які ведуть нерівну боротьбу за осо¬бисту гідність, Лучицька багато в чому повторює їхню долю. Але, на відміну від них, із життя йде не тільки не зломленою, а в мо¬мент найвищого творчого злету. Тому на другий план відходять традиційна зла свекруха, дрібні інтриги бездарних заздрісників усередині театральної трупи. Правдиво змальовуючи нелегкий акторський побут, Старицький не тільки торкнувся драматичного становища українського театру. Філософська проблема вибору між любов'ю, сімейним життям і сценою, від якої залежить ду¬шевний стан героїні, якісно відрізняє «Талан» від драм М. Ста-рицького «Не судилось», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», П. Мирного «Лимерівна» чи І. Карпенка-Карого «Безталан¬на» та інших, де суперечність між почуттям та обов'язком вияви¬лась усе ж у межах сімейно-побутових. Висока мета — служіння народові своїм талантом, своїм мистецтвом — вступає в супер¬ечність із умовами життя суспільства, в якому мистецтво є пред¬метом купівлі-продажу, а висока духовність піддається страшно¬му натискові вульгарності та корисливості.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

Поезії «До України», «Виклик», «Поету», «Поклик до братів-слов'ян»; драматичні твори: «Не судилось», «Талан», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Богдан Хмельницький», «Ма¬руся Богуславка»; драматичні переробки «За двома зайцями», «Різдвяна ніч», «Циганка Аза», «Зимовий вечір»; історико-пригодницькі романи «Молодість Мазепи», «Богдан Хмельниць¬кий».

Поделиться страницей