Телига Елена Ивановна. Биография

Телига Елена Ивановна - Фото

Дата рождения: 21 июля 1907 года. Дата смерти: 21 февраля 1942 года.

Справжнє ім'я — Олена Іванівна Шовгенева.

Олена Іванівна Шовгенева народилася 21 липня 1907р. в сім'ї інженера-гідротехніка професора І. Шовгенева (Теліга — це прізвище чоловіка Олени Іванівни, яке вона взяла після одру¬ження). У 1917 р. після Лютневої революції родина Шовгеневих повернулась до Києва, де батько став міністром Української На¬родної Республіки. Протягом 1917—1919 pp. Олена навчалась у гімназії Дучинської. У 1919р. після наступу більшовиків Цен¬тральна Рада змушена була залишити Київ, а разом з нею виїхав І. Шовгенів, який оселився з родиною в Чехії, згодом ставши рек¬тором Української господарської академії в Подєбрадах.

У 1929 р. Олена закінчила історико-філологічний факультет Високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, того ж року вийшла заміж за кубанського козака Михайла Телігу.

Протягом 1929—1939 рр. разом з чоловіком вона жила і пра¬цювала у Варшаві, беручи активну участь у громадському житті. У 1932р. Олена почала активно співпрацювати з «Вісником» Д. Донцова.

У 1939—1941 pp. у Кракові вона очолювала літературно-мистецьке товариство «Зарево» і під керівництвом О. Ольжича працювала у Проводі ОУН (організації українських націоналіс¬тів). 22 жовтня 1941 р. у складі однієї з похідних груп ОУН Олена Теліга поїхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні Української національної ради. О. Теліга як член референтури культурної комісії створила «Спілку письмен¬ників», заснувала і редагувала журнал «Літаври» (1941 —1942), який знаходився під постійним наглядом фашистів. О. Ольжич намагався переконати О. Телігу виїхати з міста, але вона катего¬рично відмовлялася, мало того, знаючи про масові арешти укра¬їнців і про те, що гестапо влаштувало засідку в приміщенні Спілки письменників, вона пішла на чергове засідання, де й була заарештована.

9 лютого 1942 р. Олену Телігу арештувало гестапо.

13-го, за іншими даними 21 лютого 1942р., Олену Телігу ра¬зом із Михайлом Телігою, .редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським було розстріляно німецькими фашистами у Бабиному Яру в Києві.

Спадщина Олени Теліги невелика за обсягом, але вельми значна за своєю сутністю і публіцистичною спрямованістю, ха¬рактерною для поетів «празької школи».

Остаточні зміни у світогляді майбутньої поетеси й революці¬онерки відбулись після її вступу на історико-філологічний фа¬культет Українського педагогічного інституту ім, М. Драгоманова в Празі, де вона близько познайомилась із Н. Лївицькою-Холод-ною, Ю. Дараганом, Є. Маланюком, Л. Мосендзом, О. Ольжи-чем та іншими талановитими письменниками «празької школи». За своїм духом вічного бунту, заклику до боротьби І поезія на¬гадує поетичні твори Олега Ольжича. Героїзм як найвища чесно¬та, як взірець людської гідності,— то визначальний орієнтир її життя і творчості, тісно пов'язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу.

У вірші «Сучасникам» поетеса звернулась «є тільки до сучас¬ників, можна сказати, що рядки цього твору — моральний запо¬віт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесного марно¬тратства, а до конкретних дій:

fie треба слів! Хай буде тільки діло! Його роба — спокійний і суворим.

Авторка не вимагає від своїх послідовників повного зречення власних інтересів заради боротьби, лірична героїня каже, що вміє і страждати, і радіти, і бути ніжною, але, коли цього потребує ситуація, коли перед нею ворог,— вона не має ерава бути слаб¬кою чи безвольною:

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітав, Та там, де треба, я твердий сувора. О краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог.

0. Теліга розвивала кращі традиції української літератури., зо¬крема Лесі Українки, що ие раз відзначала емігрантська критика. Поетеса, яка завжди була прихильницею суворих ритмів, ніколи не втрачала жіночих інтонацій. Наприклад, вірш «Вечірня пісня» -— це поезія думки, яка відбиває трагізм людської душі: лірична геро¬їня прощається зі своїм коханий, якого вона має зібрати в похід, «коли простори проріже перша сурма». І поцілунок коханої водно¬час є м'яким і теплим, що може загасити «полум'яне пекло в очах і думках» коханого, і в той же час це непереможна зброя:

Тобі ж подарую зброю: Цілунок, гострий, як ніж. Щоб мав ти в залізнім свисті Для крику і для мовчань — Уста рішучі, як вистріл, Тверді, як лезо меча.

Роль жінки в суспільстві, в житті нації — одна з головних тем лірики О. Теліги. Жінка, на думку поетеси,— це не квола істота, не рабиня, а помічник і надійний тил чоловіка-воїна, це новий тип особистості — вольової і цілісної. Досить цікавим є твір, який Олена Теліга присвятила чоловікам, прагнучи нагадати їм, що бути чоловіком — означає бути, насамперед, борцем, воїном, а місія жінки — тільки надихати, підтримувати, бути поруч до останнього, а не навпаки: зі списом у руках захищати себе й чоло¬віка:

Гойдайте ж кличний дзвін!

Крешіть вогонь із кремнів!

Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть,—

Без металевих слів і без зітхань даремних

По ваших же слідах підемо хоч на смерть!

(«Мужчинам»)

Із вуст людини, яка власним життям і власною смертю під¬твердила такі ідеї, ці рядки звучать абсолютно по-особливому.

За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки, всі вони вийшли після), «На чужині» (1947), збірка «Олена Теліга» (1977), «Дороговказ. Поезії О. Те¬ліги та О. Ольжича» (1994), збірник «О краю мій» (1999), а більша частина її віршів, на жаль, загубилася.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

Поезії «Сучасникам», «Радість», «Пломіннийдень», «Пово¬рот», «Мужчинам», «Чоловікові», «Життя», «Відповідь» «На¬передодні»,'«Літо», «Вечірня пісня».

Поделиться страницей