Винниченко Владимир Кириллович. Биография

Винниченко Владимир Кириллович - Фото

Дата рождения: 28 июля 1880 года. Дата смерти: 8 марта 1951 года.

Володимир Кирилович Винниченко народився 28 липня 1880 р. в Єлисаветграді Херсонської губернії (тепер Кіровоградська об¬ласть) в робітничо-селянській родині. Від першого шлюбу мати В. Винниченка мала трьох дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир. У народній школі Володимир звернув на себе увагу неабиякими зді¬бностями, і через те вчителька переконала батьків, щоб продовжу¬вали освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченні школи хлопця віддано до Єлисаветградської гімназії, але він не закінчив її, бо треба було добувати якісь кошти на прожиття. До того ж у старших класах гімназії він був членом революційної організації, писав революційну поему, за яку одер¬жав тиждень «карцеру», і зрештою його виключили з гімназії.

У 1900 р. у Златополі Володимир екстерном склав іспити за середню школу. Незважаючи на виразне небажання вчителів ви¬дати учневі атестат зрілості, під натиском директора гімназії здібний юнак його одержав. Наступного року він вступив на юридич¬ний факультет Київського університету, де створив таємну студентську революційну організацію «Студентська громада». Був ув'язнений як член місцевої організації Революційної Укра¬їнської Партії (РУП). Через кілька місяців Винниченка випусти¬ли «на поруки» за браком офіційних доказів у «злочині», але ви¬ключили з університету й виселили з Києва без права жити по великих містах. Цього ж року письменник відправив своє перше оповідання «Народний діяч» до «Літературно-наукового вісни¬ка» в Галичині. Але тоді твір не надрукували (це сталось значно пізніше — 1906 p.).

У 1902 р. Винниченко заявив про себе як літератор: опубліку¬вав твір «Сила і краса» (згодом відомий під назвою «Краса і сила»). Восени, через виключення з числа студентів, Володими¬ра Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й забрано в солдати. Проте військової служби він фактич¬но не відбував, бо влада, боячись революційного впливу на това-ришів-військових, тримала Володимира під арештом, в канцеля¬рії. Але він, переодягаючись вночі в цивільне, тікав з казарми й віддавав свій час роботі серед київського пролетаріату. Цю ді¬яльність було викрито, Володимир мав бути заарештований. До¬відавшись від військових товаришів з канцелярії роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скинув солдатську фор¬му й емігрував до Галичини. Там він працював у закордонних пар¬тійних організаціях і час від часу нелегально виїздив до України. У Львові Винниченко брав участь у виданні партійних газет « Пра¬ця», «Селянин», писав брошури й книги на революційні теми.

У 1903 р. при перевозі нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертир і ре¬волюціонер він був посаджений у військову в'язницю — київську фортецю. За пропаганду серед війська та за дезертирство його мали засудити до військової каторги, а за суто політичне «зло¬чинство» — провіз нелегальної літератури — він мав бути су¬джений окремо. Після півторарічного перебування у фортеці його звільнила перша російська революція 1905 року (Винниченка звільнено з фортеці через проголошену амністію). Під час ув'яз¬нення він написав низку літературних творів. Повість «Голота» навіть одержала першу премію «Кіевской Старины».

У 1905 р. Винниченко повернувся під чужим прізвищем в Україну, провадив революційну агітацію серед селян і заробіт¬чан Причорномор'я, наступного року мандрував Україною, напи¬сав низку оповідань: «На пристані», «Раб краси», «Уміркований та щирий», «Голод», «Малорос-європеєць», «Ланцюг» та інші. З'явилась друком перша збірка оповідань «Краса і сила» — і як реакція відгук І. Франка: «І відкіля ти такий узявся? Серед млявої" тонко артистичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників вири¬нуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потока¬ми, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, в суміш українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не має меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості».

У і 907 р. Винниченко був знову заарештований у Кисві й по¬саджений в знамениту Лук'янівку (тюрма в Києві, де перебували майже всі видатні члени РУП). Через вісім місяців Винниченка випущено. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. У цей період він написав багато творів на соціальні та етичні теми: «Дисгармонія», «Щаблі життя», «Контрасти».

У 1908 р. він перебував у Швейцарії, Італії, Франції, наступ¬ного року — у Швейцарії, Франції (Парижі).

Протягом 1910—1913 pp. письменник жив у країнах Європи (Франція, Німеччина, Росія, Галичина, Буковина). В цей час у ро¬сійському перекладі виходить твір «Чесноти з собою».

У 1914 р. В. Винниченко повернувся в Україну, перебував на нелегальному становищі. Александринський театр у Петрограді прийняв до постановки п'єсу «Брехня» («Ложь»).

У 1916р. він перебував у Москві, Петрограді. Видавав жур¬нал «Промінь», переїхав у 1917р. в Україну, став одним з орга¬нізаторів і керівників Центральної Ради, згодом головою першого українського уряду — Генерального Секретаріату. Після пова¬лення гетьмана П. Скоропадського Винниченко був одним з ке¬рівників Директорії — нового уряду Української Народної Рес¬публіки.

У 1918р. був арештований гетьманськими офіцерами. Звіль¬нений від арешту через протест української громадськості.

Болісні роздуми Винниченка про роз'єднаність українців від¬бились у драмі «Між двох сил» (1919р.). Він розійшовся в по¬глядах з більшістю Директорії й уряду, виїхав за кордон.

У 1920 р. Винниченко приїхав в Україну, але незабаром вос¬таннє залишив її, відмовившись від співробітництва в уряді ра¬дянської України.

Протягом 1924—1928 pp. «Рух» видав «Зібрання творів» В. Винниченка в 23 томах.

У ШЗО—1932 pp.. «Книгоспілка» підготувала до друку «Зі¬брання творів» письменника в 28 томах, багато оповідань і пові¬стей українською та російською мовами вийшли в Києві, Харкові, Москві, Ленінграді.

У вересні 1933 р. В. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП (б) У, в якому звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях проти українського народу. Цей лист викликав різке заперечення на пленумі.ЦК КП (б) У 1933 року, і з того часу творчість В. Винниченка була піддана гонінням: книжки вилучені з бібліотек і знищені, творчість перестала до¬сліджуватися літературознавцями й вивчатися в школі, ім'я пись¬менника або замовчувалося, або при згадках обливалося брудом і трактувалось не інакше як під тавром «буржуазного націоналіс¬та».

Роки війни підірвали вже ослаблене здоров'я Винниченка. 8 березня 1951 р. письменник помер, похований на цвинтарі Му-жена поблизу Канн у Франції.

В. Вииниченко написав понад сто оповідань, п'єс, сценарії», статей і памфлетів, істерико-політичний трактат «Відродження нації», двотомну етико-філософську працю «Конкордизм», чо¬тирнадцять романів (один із них незавершений). В. Винниченко-митець — яскрава індивідуальність, у якій поєдналися найсуттє¬віші риси перехідної доби — від критичного реалізму до модернізму. Важливе місце в усьому творчому доробку.майстра посідає його драматургія, адже п'єси В. Винниченка зіграли дуже важливу роль у становленні українського театру. Винниченко-драматург усвідомлював, що український театр треба європеїзу¬вати — надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію. Наскільки це вдалося, свідчить той факт, що його п'єси посіли провідне місце в репертуарах «Молодого театру» Леся Курбаса, стаціонарного українського театру М. Садовського та драматичного театру ім. І.Я. Франка. В останньому протягом 1920—1921 pp. йшли п'єси «Іріх», «Дис¬гармонія», «Великий Молох», «Панна Мара», «Співочі товари¬ства». Твори драматурга були популярними не лише в тогочасній Україні, але й за її межами. Відомий літературознавець Г. Косткж зазначав, що з особливим успіхом у країнах західної Європи йшли драми Винниченка «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон», «Брехня». їхня тематика, як і тематика інших творів письменни¬ка і драматурга, була цілком традиційною — дослідження люд¬ської особистості, морально-психологічне випробовування вну¬трішніх сил людини в боротьбі за утвердження свого «я». Але інтерпретація цих тем і морально-етичні проблеми, що поставали з творів Винниченка, були новаторством в українській літературі початку XX століття. Винниченкові п'єси руйнували канони сце¬нічного дійства, які плекав етнографічний, романтично-сенти¬ментальний і водевільно-розважальний український театр. Герої цих п'єс прагнули незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів, умовностей. Вони прагнули бути «чесними з собою». Але, як зазначав сам Винниченко, ніхто з його героїв не був по-справжньому «чесним з собою», оскільки вони лише прагнули цього. Драми Володимира Винниченка—- це стихія, бунт, виклик самому життю. Сміливістю тематики (свідомість та інстинкти, мораль і статеві проблеми, честь і зрада) драматург часто, на думку критики, виходив за межі дозволеного. Керую¬чись своїм відомим принципом «чесності з собою», як і знамени¬тим висловом Шопенгауера: «Філософові, як і поетові, мораль не повинна закривати правди», автор піднімав завісу, проникав у найпотаемніші схови психології і проводив експерименти на людській душі. Героєм його п'єс став новий суспільний тип інте¬лігента, тло дії — двадцяте століття, з його соціальними конфлік¬тами і моральними протиріччями. Але не слід думати, що пошуки «правди життя» і «нової моралі» — новація драматурга в європейській драматургії, тому що для творів будь-якого європей¬ського письменника це було нормою.

Показовою в цьому плані є п'єса «Гріх». Головна героїня — революціонерка Марія Ляшківська вважає, що в сучасному їй світі нема такого поняття, як «гріх», що це пережитки «старого світу». Але протягом твору вона змушена змінити свою думку. «Маленький гріх» — зрада товаришів-революціонерів заради благородної мети — порятунку з ув'язнення коханого чоловіка призводить до несподіваних для неї наслідків: Марія потрапляє в залежність до слідчого, бо, боячись викриття, змушена викону¬вати всі його бажання, видавати по одному своїх товаришів, об¬манювати друзів і самого коханого, які розшукують зрадника. Усе це призводить до трагічної розв'язки: доведена до відчаю, усві¬домлюючи, що коханий Іван не зрозуміє її зради і не пробачить їй, Марія накладає на себе руки, таким чином вдавшись до одного з найстрашніших християнських гріхів. Отже, протягом твору ми маємо можливість простежити весь «шлях» духовного руйнуван¬ня особистості, замислитись над морально-філософськими про¬блемами драми, їх актуальністю для сьогодення.

Драматургія Винниченка вирізняється гостротою проблем, глибиною психологічних екскурсів, відсутністю шаблонності, об¬разним мисленням, неореалістичними тенденціями, модерном, символізмом, «новими горизонтами» і «обріями», з яких глядач має змогу проникати в глибини світу підсвідомості. Дійсно, Воло¬димир Винниченко займає виняткове місце в українській літера¬турі і, особливо, в^ історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модерніза¬ції тогочасного українського т.еатру, виведенню його на європей¬ський рівень. Драми В. Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом вони відтворювали своєрідну національну нова¬торську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми — драм Ібсена, А. Чехова, М. Метерлінка, К. Гауптмана, А. Стрінд-берга. Драматург прагнув європеїзувати український театр, тобто «надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію...». Кожна п'єса Володимира Винничен¬ка приховує в собі загадку, яку неможливо розгадати, «розшиф¬рувати код» до кінця. Тому в кожного, хто всерйоз замислиться над суттю п'єс Винниченка, виникне власне сприйняття їх.

Нині Винниченко широко й глибоко входить у культурне сьо¬годення незалежної України. Його твори пробуджують націо¬нальну свідомість. Політик, письменник, художник, він ще має розкритися рідному народові різнобарвними гранями свого вели¬кого таланту.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

Збірка «Краса і сила», романи «Заповіт батьків» «Записки кирпатого Мефістофеля», «Слово за тобою, Сталіне'» перший український науково-фантастичний утопічний роман «Сонячна машина», драми «Великий молох», «Чорна Пантера і Білий Вед¬мідь», «Брехня», «Між двох сил», «Гріх».

Жанры Винниченка Владимира Кирилловича

Поделиться страницей